Приємно бачити сучасні підходи у колег:
Хвиля про те, що таке “контузія”, як і, власне, мінно-вибухова на фронті, шириться мережою. Центр психічного здоров’я та реабілітації “Лісова поляна” МОЗ України є на сьогодні центром експертизи в лікуванні та реабілітації посткомоційного синдрому і станів після гострої травми з інтегративним підходом, використанням комплементарних методів згідно протоколу VA/DOD.
Пошкодження мозку від дії вибухової хвилі є найпоширенішою проблемою серед всіх війн останнього сторіччя. Не дарма таке ураження набуло метафоричної назви «автограф війни». На сьогодні в умовах війни з росією, це явище приймає безпрецедентний характер, коли має місце масивне застосування новітніх методів високоенергетичної зброї, вплив якої діє як на організм в цілому, так і на центральну нервову систему, що не має повних аналогів серед інших війн останніх часів. Велика кількість військовослужбовців, а часом і цивільних осіб, які зазнали дії вибухової хвилі на мозок, заслуговує на додаткову увагу до цієї проблемі як фахової спільноти, так і суспільства в цілому.
Звідки беруться міфи про струс від дії вибухової хвилі
Не зважаючи на широку розповсюдженість такого явища, в Україні залишається багато невідповідностей, нерозуміння, міфів щодо і самої назви, і механізмів виникнення, і процесів, які відбуваються в головному мозку, і методів лікування та підходів до відновлення. Але це і не дивно, бо вивчення даної проблеми є достатньо «молодим» процесом з міркувань світових наукових медичних канонів – грунтовні дослідження почали проводитись здебільшого в США лише на початку 21 століття, коли Америка вступила до епохи постійних війн. Саме в ті роки, починаючи з 2003 року, відомі Університети США, вчені, лікарі почали досліджувати складний механізм дії вибухової хвилі на мозок людини та взагалі фізику вибуху. До вивчення цієї важливої проблеми Національними закладами цивільної медицини активно долучився Департамент у справах ветеранів (VA), науково-дослідний центр травматичних уражень мозку та стресових розладів (TRACTS) Центру передового досвіду в галузі реабілітації травматичного ураження мозку ветеранів, а також біосховище – банк мозку (Brain Bank VA-BU-CLF). Його було засновано у 2008 році Фундацією вивчення струсу (Concussion Legacy Foundation( CLF), Департаментом у справах ветеранів та Бостонським університетом. У 2010 році Пентагон відкрив окрему програму для роботи над цією темою, дослідження якої разом з іншими інституціями тривають до сьогодні.
Розуміючи чітко механіку такої травми стає зрозумілішим небезпечність такого «невидимого» поранення та необхідність підвищеної уваги до нього і якісного ведення , як гострого періоду травми, так і її наслідків.
Щодо ведення гострої травми алгоритмічно зручно та чітко описаний менеджмент в протоколі від DVBIS USA (Defense and Veterans Brain Injury Center) залежно від оцінки стану та етапів надання допомоги. Підходи до подолання наслідків такої травми описані в клінічній настанові «Лікування та догляд за пацієнтами зі струсом мозку — легкою черепно-мозковою травмою (VA/DoD).
Тож МІФИ!
Міф 1. Швидке «відновлення-обратимість» черепно-мозкової травми легких ступенів
Під впливом різних факторів (неправильна організація лікування в гострому періоді, відсутність динамічного лікарського нагляду, преморбідний стан, травми в анамнезі, стан здоров’я під час несення служби, психотравма) в певній кількості випадків виникає тимчасова компенсація травматичного процесу за рахунок напруженої роботи механізмів регуляції та адаптації, які тримаються до певного часу. Але цей процес має свої межі і згодом може наступити декомпенсація. Негативного прогнозу додають повторні випадки дії вибухової хвилі: вони якби «накладаються» один на одний, що кумулює травматичний вплив і значно підвищує ризик розвитку посткомоційного синдрому в майбутньому.
Парадокс ЧМТ: важка ЧМТ – легкі наслідки, легка ЧМТ – важкі наслідки. ( важкка травма «видима», одразу перша допомога, евакуація, інтенсивна терапія, при необхідності оперативне втручання, таким чином важка травма може мати вихід з мінімальним неврологічним дефіцитом. В той час незважання на лЧМТ та відношення до неї як до несуттєвого ураження може призводити до тривалих наслідків, які значно погіршують якість життя).
МІФ 2 Треба зробити МРТ, щоб побачити «контузію»
В основі «контузії» лежить струс мозку, зміни при якому відбуваються на молекулярному та нейронному рівні, які МРТ не бачить. Таке дослідження може побачити лише опосередковані ознаки наслідків травми – патологію оболонок мозку (арахноїдит), якщо вони виникли. (бачить дещо diffusion thension image -DTI, тобто МРТ в такому режимі). ЛЧМТ та посткомоційний синдром є яскравим прикладом не інструментального, а клініко-анамнестичного підходу до постановки діагнозу.
МІФ 3: Щоб вилікувати посткомоційний синдром треба призначити «крапельниці»
Знання механізму травми та процесів, що відбуваються в мозку дозволяють розуміти, шо медикаментозне лікування, звісно, застосовується для покращення окремих симптомів, але головну роль відіграє якісні реабілітаційні підходи, засновані на унікальній здатності мозку – нейропластичності. Крапельниця – це тільки спосіб швидкої доставки медикаменту в кров, який в нашому випадку недоречний
МІФ 4: Щоб краще переносити посткомоційний синдром треба уникати будь яких фізичних навантажень
Уникати треба лише надмірних навантажень. Застосування фізичних вправ, дозованого фізичного навантаження (переважно аеробного), можливо під керівництвом фізичного терапевта – є надпотужним ресурсом для відновлення мозку, який будує в ньому нові нейронні зв’язки для нового життя після травми.
МІФ 5 Неможливість відновлення
Посткомоційний синдром з часом добігає покращення і в більшості випадків врешті-решт повністю зникає. Це не прогресуючий і не дегенеративний процес. Людина зможе почувати себе краще при правильному доказовому підході до подолання наслідків травми та завдяки власному бажанню бути здоровим!
Кожний епізод ЗЧМТ, струсу від вибуху є водночас і універсальним для кожного воїна, так і особливим для нього ж! Варіація симптомів, їх кількість, переносимість, преморбідний стан, вік, супутні захворювання будуть робити свою картину – кожен мозок є особливим.
Існує багато способів, щоб допомогти подолати посткомоційний синдром, але ж те, що працює в одних може зовсім не спрацювати у інших. Це свого роду мистецтво поєднання знань, досвіду та лікарської інтуїції, а також партнерська робота декількох фахівців: невролога, психолога, психотерапевта, оптометриста, психіатра, лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, фізичного терапевта, ерготерапевта з додаванням практик йоги, майндфулнесс, нейрофідбектерапії, акупунктури, релаксаційних східних методик та багато іншого, що ми і робимо.